Новини

3жовтня

Ірина Шельвицька: «Звичайне диво мого життя»

Лялька – це не тільки іграшка, є люди, які люблять ляльок і віддали їм своє життя. Актриса Рівненського театру ляльок, Ірина Шельвицька ось уже тридцять років присвятила мистецтву ляльководіння. На сцені лялькового театру зіграла безліч різнопланових ролейу більш ніж 15-ти найрізноманітніших за стилем спектаклях.

Змалку дівчинку зачаровував театр, актори, за якими вона частенько спостерігала із вікна свого будинку, який розташовувався навпроти драматичного театру. – Пізніше у моїй дитячій пам’яті закарбувалися  мармурові східці та величезні портрети акторів у перуках, які я змогла побачити відвідуючи новорічні ранки у театрі, - згадує пані Ірина. – Вражали мене і театральні костюми. Костюм для мене – це щось надзвичайно красиве, в ньому ти навіть відчуваєш себе інакше. В тому театрі приховувалася якась таїна, що вабила мою дитячу душу. Це було зовсім інше життя, воно відрізнялося яскравістю, барвистістю кольорів, загадковістю та особливою принадливістю. В моїй уяві театр поставав яскраво-веселковою цяткою серед сірих буднів. І найбільше бажання було пізнати той таємничий театральний світ і жити цікавим, кольоровим життям, – згадує пані Ірина.

Я думаю багато людей тримаються цієї професії, така претензія на талант. Така претензія на те що ти не такий як всі інші. Що ти відмічений Богом чи якимось вищими силами. Що тобі надаються можливості такі слух, пластика, голос, яскравіть емоційність. А це все відрізняє від скромності, закритості, буденності, скажімо так… Можливо це бажання якоїсь слави чи похвали, а можливо це було якесь підсвідоме бажання бути красивою, бути найкращою. Не раз актриса запитувала себе, чому саме театр