Зміст

1. Вступ

2. Театр анімації у час війни

3. Основні методи та практики

4. Інструменти для театрів та мистецьких закладів

5. Методичні рекомендації за цільовими групами

6. Практичні поради

7. Висновки

1. Вступ

Лабораторія «Ляльки не мовчать» (Рівне, 4–6 вересня 2025 р.) стала унікальним майданчиком для обміну досвідом та напрацювання нових підходів у сфері театру анімації. У ній взяли участь 94 митці — актори, режисери, художники, театрознавці, театральні менеджери з 15 міст України.

Мета Лабораторії — переосмислити роль театру анімації у час війни та показати його можливості як інструменту:

• мистецької рефлексії;
• соціальної адаптації;
• психологічної підтримки і реабілітації.

Протягом трьох днів відбулися панельні дискусії, воркшопи, лекції, круглі столи, покази вистав та фінальний перформанс у публічному просторі. Важливою частиною стали відеоподкасти зі спікерами, які дозволяють поширити ключові ідеї серед ширшої професійної аудиторії.

Цей гайд створено для театрів, мистецьких установ, освітніх закладів та громадських організацій. Він узагальнює досвід Лабораторії й пропонує практичні рекомендації щодо інтеграції театру анімації у роботу з різними соціальними групами.

2. Театр анімації у час війни

Повномасштабна війна суттєво змінила культурний ландшафт. Театр анімації, який традиційно асоціювався із «дитячим» форматом, вийшов за межі розважальної функції.

Сьогодні він виконує роль:

• простору рефлексії — допомагає осмислити травматичний досвід війни;
• місця єднання — створює атмосферу підтримки, взаємної присутності та співпереживання;
• засобу протидії — стає формою культурного спротиву та носієм національної пам’яті.

Приклади з Лабораторії:

• Харківський театр ляльок — вистави, створені у місті під обстрілами, стали свідченням «театру на лінії болю» (режисерка Оксана Дмітрієва,вистава «Калинова сопілка»).
• Чернігівський театр ляльок – вистава-переосмислення «Пессі та Ілюзія», як говорити з дітьми про смерть ( режисер В.Гольцов)
• Запорізький театр «Мотлох» — проєкт «Поет із позивним Далі» вшановує пам’ять воїна й поета Максима Кривцова.
• Львівський театр ляльок — «Атомна русалка» як алегорія на екологічні та ядерні загрози.
• Рівненський театр ляльок — вистава «Пілот і Маленький Принц» та перформанс на Театральній площі, що залучили громаду міста.

Ці приклади доводять, що лялька може бути мовою, яка здатна говорити про найважливіше там, де бракує слів.

3. Основні методи та практики

3.1. Лялька як голос травми

• Використання метафоричних образів для вираження переживань.
• Створення невеликих сцен на основі особистих історій учасників.
• Важливо: не відтворювати травму прямо, а символізувати її через форму, рух, матеріал.

3.2. Травмо-педагогіка і театральні практики (Корній Демидюк)

• Стабілізація: вправи на відновлення рівноваги, зосередження на тілесності.
• Ритуалізація: повторювані дії та символічні ритуали допомагають відновити відчуття безпеки.
• Розширення рольових моделей: театральна гра дозволяє випробувати інші сценарії поведінки, які підтримують у житті.

3.3. Інтеграція через сцену (Олена Ткачук, Уляна Мороз)

• Театр як простір зустрічі «нових глядачів» (ВПО, військові, діти з родин, що постраждали від війни).
• Поєднання художнього змісту та соціальної функції: вистава стає майданчиком для діалогу у громаді.

3.4. Мистецтво чутливості (Олекса Кравчук)

• Робота з «важкими» темами (війна, втрата, смерть) потребує такту.
• Основні принципи:
  • не романтизувати травму;
  • не відтворювати насильство прямо;
  • створювати безпечні умови для глядачів.

3.5. Візуальна драматургія

• Сценографія не лише оформлює виставу, а й формує сенси.
• Використання простих матеріалів (дерево, тканина, світло) може стати символічним «носієм пам’яті».

4. Інструменти для театрів та мистецьких закладів

1 Воркшопи та тренінги

• Формат навчання, що дозволяє практикувати техніки роботи з травмою та різними аудиторіями.

2 Подкасти та відео

• Розширення впливу театру за межі глядацької зали.
• Збереження і поширення напрацьованих практик.

3 Дискусії та круглі столи

• Обмін досвідом і формування спільної стратегії розвитку театру анімації.

4  Перформанс у публічному просторі

• Вихід театру на вулицю, взаємодія з містом.
• Формування нової культури присутності театру в громаді.

5. Методичні рекомендації за цільовими групами

5.1. Для театрів (державних і незалежних)

• Формувати репертуар, що відображає сучасний досвід країни.
• Залучати до постановок людей із військовим чи волонтерським досвідом.
• Використовувати ляльку як засіб роботи з травмою у проєктах для дорослих.

5.2. Для освітніх закладів

• Інтегрувати тему «театр і травма» у навчальні програми театральних шкіл та університетів.
• Використовувати вправи з травмо-педагогіки у навчанні.
• Розвивати емпатію та креативність студентів через практики театру анімації.

5.3. Для громадських та волонтерських організацій

• Використовувати театр у реабілітаційних програмах для дітей і дорослих.
• Запрошувати театральних митців до спільних проєктів.
• Використовувати метод «малих форм» (короткі виступи, майстер-класи) у роботі з громадами.

5.4. Для міжнародних партнерів

• Адаптувати український досвід роботи з травмою для транскультурних проєктів.
• Розглядати театр анімації як інструмент культурної дипломатії.
• Організовувати обміни митцями та спільні постановки.

6. Практичні поради

 Організація лабораторії або форуму:

формувати програму з балансом теорії (лекції) та практики (воркшопи);

створювати умови для неформального спілкування між учасниками;

включати підсумковий спільний продукт (перформанс, виставу, інсталяцію).

 Робота з аудиторією, що пережила травму:

дотримуватися принципу «не нашкодь»;

враховувати психологічний стан учасників;

залишати можливість для «виходу» (глядач може покинути залу).

 Інтеграція результатів у роботу театру:

впроваджувати окремі практики у репетиційний процес;

робити відкриті покази й обговорення після вистав;

поширювати відеоматеріали як освітній ресурс.

 Забезпечення сталості:

розвивати партнерства (з іншими театрами, університетами, громадськими організаціями);

шукати грантову та спонсорську підтримку;

інтегрувати практики у регулярний репертуар і діяльність.

7. Висновки

Досвід Лабораторії «Ляльки не мовчать» довів, що театр анімації у час війни є унікальним інструментом культурної, соціальної та психологічної підтримки.
Він не лише зберігає традицію, а й створює нову мову для осмислення досвіду війни.
Лялька виявилась потужним символом, що дозволяє говорити про біль, втрату, надію і спротив так, щоб це було безпечно й доступно для різних глядачів.

Подібні лабораторії та мистецькі ініціативи мають стати важливою складовою процесу відновлення українського суспільства.
Рекомендовано поширювати практики в освітніх та культурних установах, створювати партнерські проєкти на національному та міжнародному рівнях.
Таким чином, театр анімації постає не лише як мистецтво для дітей, а як серйозний і дієвий інструмент формування колективної пам’яті, підтримки та єднання, що сприятиме зціленню та майбутньому розвитку країни.

                                           Рівне, 2025