Оксана Дмітрієва, головна режисерка Харківського академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва, почесна професорка Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського.

У містах, де щоночі чути сирени, театр звучить особливо сильно.

Оксана Дмітрієва - одна з тих, хто тримає руку на пульсі  мистецького життя  Харкова. Її театр - не втеча від реальності, а погляд у саме серце того, що ми проживаємо.

У творчому арсеналі Оксани:
- понад 40 вистав поставлених в Україні та за кордоном,
- участь і перемоги у міжнародних театральних фестивалях.

Визнана режисерка, яка впевнено тримається в ТОП-10 найвпливовіших українських режисерів.

У 2024 році Оксана стала лауреаткою престижної Премії Women in Arts у номінації "Жінки в театрі".

Під час лабораторії Оксана поділиться власним досвідом - як творити театр на лінії болю, як говорити про війну з дітьми та дорослими, як залишатися вірною собі в умовах кризи.
"Театр має дуже велике значення. Варто розглядати його як терапію, як чесну розмову, рефлексію про те, що відбувається з нашими душами." - Оксана Дмітрієва.

Валерій Дзех - актор, режисер, засновник Малого театру маріонеток, військовослужбовець, творець фронтового театру.

Сьогодні розповідаємо про людину, яка навіть на передовій не полишає театр.

Валерій Дзех - це приклад поєднання мистецької сили й особистої мужності.

У 2012 році Валерій закінчив ХНУМ ім. І.П. Котляревського та заснував Малий театр маріонеток, який швидко став впізнаваним в Україні та за її межами.

Його моно вистава з газет на одну ляльку без слів вразила європейську театральну спільноту.

Понад 10 років Валерій присвятив роботі з дітьми, які мали складні діагнози, зокрема онкологічні, - через ляльку і творчість він допомагав їм проживати емоції.

З початком повномасштабного вторгнення він став до лав ЗСУ, а згодом долучився до ініціативи "Культурний десант", де ініціював проєкт вистав на фронті для військових.

Так народився перформанс "Янгол і людина", створений разом із побратимами просто під обстрілами у Салтівці.

Ця вистава нині подорожує фронтовими позиціями, даючи військовим можливість емоційного звільнення, співпереживання і тиші.

"Лялькова терапія — це не театр, а допомога бійцям у розв’язанні внутрішніх проблем", — каже Валерій Дзех.

У Рівному він поділиться практичним досвідом, простими техніками та прикладами — як лялька може допомогти, коли слова вже не діють.

Коли бракує слів — говорить лялька. І її голос чують. 

Юлія Щукіна - кандидатка мистецтвознавства, доцентка, театрознавиця, педагогиня, завідувачка кафедри театрознавства Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського.

Її науковий фокус охоплює:
- історію українського та світового театру,
- драматичний театр,
- театр анімації,
- музичний театр: оперу, оперету, мюзикл,
- історію театральної критики.

Авторка чотирьох монографій, зокрема актуального видання:
"Процеси оновлення художньої мови театру анімації в другій половині XX - на початку XXI століття".

Юлія досліджує і глибоко розуміє, як театр реагує на реальність, зокрема анімаційний театр, що сьогодні перебуває у стані пошуку нової мови, нової дії, нового глядача.

"Театр анімації України - вільний, як ніколи згуртований і патріотично налаштований, без страху торує нові шляхи і робить розвідку боєм у нових умовах локацій, колаборацій, жанрів та сюжетів", - каже Юлія Щукіна.

На лабораторії вона представить аналітичний погляд на оновлення художньої мови театру анімації, розкаже, які тренди вже з’явилися, а також які зміни ще попереду.

Для того, щоб діяти в театрі - потрібно спочатку розуміти, в якому театрі ми живемо.

Віталій Гольцов - режисер, актор, публіцист, заслужений артист України, лауреат низки престижних премій і визнаний майстер українського театру ляльок.

Один із фундаторів Чернігівського обласного театру ляльок - театру, який він створював із нуля ще у 1976 році, увійшовши до першого акторського складу. Відтоді його життя нерозривно пов’язане з розвитком театру анімації в Україні.

У творчому доробку - понад 70 постановок, здійснених як у Чернігові, так і в інших театрах України: Кривого Рогу, Кропивницького, Хмельницького, а також МОКІ-театрі у Відні (у співпраці з австрійським режисером Стефаном Кульганеком).

Лауреат:
- Міжнародної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки ,
- Чернігівської літературної премії імені Леоніда Глібова,
- Літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського,
- Вищої театральної нагороди Придніпров’я «Січеславна».

Його вистави гастролювали в Австрії, Болгарії, Польщі, Німеччині.

Член НСТДУ та УНІМА.

Його театр працює на території, що розташована поблизу лінії фронту, поруч із прикордонням Чернігівщини, яке постійно страждає від обстрілів. Проте навіть у таких умовах театр продовжує творити й говорити - бо саме тут і зараз народжується мистецтво, що має силу впливу.

На лабораторії Віталій Гольцов представить виставу "Пессі та Ілюзія" - проникливу історію про дружбу, кохання, втрату і силу духу. Постановка присвячена всім українським дітям, що стали жертвами російської агресії.

"Дійство побудовано на суцільних контрастах і трансформаціях. Адже головного очима не побачиш — добре бачить тільки серце".

Під час обговорень Віталій поділиться досвідом роботи у прифронтових умовах, розповість про глибинний сенс своєї нової вистави і чому театр - це завжди про життя, навіть коли довкола панує смерть.

Олекса Кравчук - режисер, актор, педагог, воїн.

Людина, що поєднує сцену і фронт.

Олекса Кравчук - режисер і актор, який став добровольцем у лавах ЗСУ з перших місяців повномасштабного вторгнення. Позивні «Артист» і «Святий Миколай» - не випадкові. Він - той, хто несе світло сцени навіть у найтемніші окопи.

- Заслужений діяч мистецтв України (2012)
- Директор-художній керівник Львівського академічного театру "І люди, і ляльки" (з 2015)
- Режисер, актор, викладач, культурний менеджер
- Колишній очільник Львівського театру ім. Леся Курбаса, режисер Донецького драмтеатру, Луганського театру ляльок
- Учасник бойових дій - 80-та окрема десантно-штурмова бригада
- Автор ідеї постановок, що поєднують документальність, історію, глибину і простоту

У творчому арсеналі Олекси десятки вистав, які змінюють уявлення про театр.

Його стиль - це чесність, прямота, дотик до людського болю й сили водночас.

"Коли бракує слів - говорить лялька», - каже Олекса. І саме цю мову він продовжує нести як на сцені, так і на передовій.

На лабораторії "Ляльки не мовчать" Олекса Кравчук візьме участь у воркшопах і дискусіях про роль театру в роботі з травматичним досвідом, розкаже, як народжується перформанс на межі життя і мистецтва, і чому саме анімація здатна бути правдивим голосом часу.

Уляна Мороз - режисерка, артменеджерка, директорка Львівського театру ляльок.

Людина, що поєднує мистецтво, управління та ідеологію змін.
Уляна Мороз - не просто очільниця одного з театрів ляльок в Україні, вона - реформаторка, яка робить театр не лише сучасним, а й глибоко чутливим до реалій нашого часу.

- З 2017 року очолює Львівський академічний обласний театр ляльок.
- Режисерка драматичного й лялькового театру, викладачка акторської майстерності.
- Учасниця численних навчальних програм для керівників культурних інституцій (УКФ, House of Europe, УКУ, Prometheus).
- Авторка низки вистав - від етномістерій і бейбі-п’єс до творів, що розвивають емоційний інтелект дітей.
- Учасниця революцій, ініціаторка культурних ініціатив, багатодітна мама.

"Ми даємо дитині досвід дива",- говорить Уляна в одному з інтерв’ю. І цей досвід - основа театру, яким вона керує.

Її мистецька позиція - це чесність, відкритість і вміння трансформувати складне в діалог. Її театр - це простір для нових сенсів і пошуку спільного між поколіннями.

На лабораторії Уляна Мороз поділиться досвідом роботи з внутрішньо переміщеними особами у тилових театрах, а також візьме участь у дискусіях про роль анімаційного театру у суспільстві змін.

"Культура каже, хто ми є",- нагадує Уляна. І саме через театр ми можемо вимовляти те, що не піддається поясненням.

Інесса Кульчицька - художниця, що володіє здатністю "говорити" кольором, фактурою та формою.

Її сценографія це не просто тло для дії, а жива матерія, що думає, дихає і мовить на рівні глядацької підсвідомості.

"Якщо театр - це світ, що оживає на сцені, то сценограф - той, хто надає цьому світові обличчя". Інесса Кульчицька - головна художниця Львівського театру ляльок, чия візуальна мова легко впізнавана, глибоко символічна й завжди точна у своєму висловленні.

- У театрі з 1990 року.
- В арсеналі - десятки сценографій до вистав.
- Гран-прі фестивалів в Україні та Європі.

Участь у виставках:
- "Виставка театральної ляльки", м. Київ, м. Хмельницький, 2009 рік.
- Український павільйон Тбіліського бієнале 2020 рік.
- Персональна виставка, де були представлені ескізи та макети до вистав "Садок вишневий коло хати", "Пливе човен казок повен", "Золоторогий олень", "Про Валибука, принцесу Небійся та довгоборода", місто Львів, галерея сценографії.
- "Трієнеле сценографії імені Данила Лідера", місто Київ, жовтень 2022 року.
- "Lviv Quadriennale of Scenjgraphy", місто Львів, 2021 рік.
- "Українсський павільйон Празького квадрієнале сценографії 2023 "Сад живих речей" ".
- "Український театральний костюм XX-XXI ст." місто Київ, місто Львів, місто Люблін.
- Премія "Кращий художник".

На лабораторії "Ляльки не мовчать" пані Інесса представить лекцію-презентацію: "Роль сценографії у створенні смислу".

Ця лекція - досвідчений погляд зсередини на те, як сценографія здатна трансформувати виставу на рівні сенсів. Як візуальний образ стає не просто декоративною площиною, а повноцінним партнером для актора й глядача. Як простір може промовляти, формувати ідеї, емоції, асоціації - навіть тоді, коли на сцені панує тиша.

"Коли актори замовкають - говорить простір. І якщо він говорить чесно, це і є театр", - переконана пані Інесса.

Ельвіра Босович - головна художниця Львівського академічного театру "І люди, і ляльки", сценографка, авторка візуальних образів, які залишаються в памʼяті надовго.

Вона вміє зробити так, щоб тканина, дерево і світло говорили мовою драматургії. Її роботи - це завжди не просто оформлення, а глибокий художній вислів, який допомагає глядачеві відчути зміст вистави ще до першого слова зі сцени.

Під час лабораторії Ельвіра Босович представить розмову-рефлексію: "Початок нової постановки. З чого почати? Крок за кроком".

Це відверта розмова про творчий шлях сценографа, де будемо говорити про те, як відчувати сцену не як площину, а як живу тканину, наповнену світлом і смислом.

"Кожен митець - це призма. Через нього заломлюється ідея, перетворюючись на сценічну дійсність. Важливо залишатися чесним. Не імітувати те, що не відчуваєш", — каже пані Ельвіра.